Владислав Селезньов: Весняно-літня кампанія РФ може стати останнім масштабним ривком Кремля

Російська армія намагається перехопити стратегічну ініціативу та готує підґрунтя для масштабного наступу на Слов’янсько-Краматорську агломерацію, формуючи одразу кілька ударних плацдармів на Донеччині. Водночас на півдні Запорізької області українські Сили оборони вперше за тривалий час змогли змінити співвідношення втрачених і повернутих територій на свою користь, провівши серію контратак і знищивши ворожі підрозділи, які намагалися закріпитися в так званій "сірій зоні".

Про те, чому нинішній наступ РФ може виявитися останнім масштабним ривком перед поступовим виснаженням її військового потенціалу в інтерв’ю "ОстроВу" розповів воєнний експерт, колишній речник Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов.

- Як Ви можете оцінити ситуацію на фронті на сьогоднішній день? Чим характеризується вже весняна кампанія?

- З добрих новин – здається, вперше за час великого наступу російської армії, відлік якого починається від середини жовтня 2023 року, співвідношення втрачених та повернутих територій нині є на користь України. За певний проміжок часу було звільнено декілька сотень квадратних кілометрів нашої землі на півдні Запорізької області.

І відповідно зараз рахунок здобутих, покращених позицій на більшій частині є на користь українських Сил оборони. Що тому сприяло? Ворог, умовно реалізуючи свою тактику інфільтрації, припустився грубих помилок.

Він заводив у глибину оборонних рубежів та позицій української армії свої штурмові підрозділи, але не спромігся завести підрозділи посилення для того, щоб та сама сіра зона, яка поширювалася на сході Запорізької області, була стійкою та непохитною.

Відповідно, українські Сили оборони провели ряд вдалих пошукових рейдів, контратакувальних заходів, які фактично поглинули ту саму сіру зону, знищили ворожі підрозділи, що спробували інфільтруватися у лінії наших порядків, і тим самим створили чудові умови для подальшої стійкої оборони на півночі лівого флангу Оріхівського напрямку на півдні Запорізької області.

Ворог зазнав втрат, росіяни відповідно зараз лише оговтуються на цій ділянці фронту. Не так все радісно, як на території Запорізької області, для наших оборонців, які діють на Слов’янському напрямку. Там ситуація набуває серйозно загрозливої форми.

Ворог продовжує просуватися у бік Слов’янська, створює загрозу не лише цьому місту, а й рокадній трасі, між Ізюмом та Слов’янськом. А вона забезпечує наше угруповання, що діє на Слов’янсько-Краматорській агломерації.

Відповідно, збільшується ризик для цивільного і військового персоналу, який знаходиться в цій частині нашої країни, і створюються реальні загрози формування ударного плацдарму, з якого в рамках весняно-літньої наступальної кампанії російська армія буде намагатися просуватися в бік Слов’янська, відповідно атакувати Слов’янсько-Краматорську агломерацію.

Ми, в принципі, ці історії з вами минулого року обговорювали, коли говорили про плани та наміри росіян. Ми тоді дійшли висновку, що ворог намагатиметься  сформувати три ударних плацдарми.  Один - з Лиманського напрямку, де фактично зараз відбувається найбільша динаміка. Інший напрямок – це район Часового Яру. Там так само останнім часом ворог пожвавив свої дії. І третій напрямок – це південніше від Костянтинівки, фактично район Торецька, район Покровська та Мирнограда.

На цих трьох ділянках фронту ворог намагався сформувати ударні плацдарми, щоб потім синхронізовано діяти, атакуючи в напрямку міської агломерації, що включає Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку.

Фактично зараз ми бачимо останні приготування ворога перед тими самими масштабними діями, які, на думку російського штабу, мають призвести до повного поглинення Слов’янсько-Краматорської агломерації – останньої великої міської агломерації Донеччини, яка знаходиться під контролем української армії.

- Президент України Володимир Зеленський також про це говорить. За його словами, плани росіян "нічого спільного з реальністю не мають", і що вони не можуть виконати свої завдання. Ви поділяєте такі заздалегідь оптимістичні погляди?

- Я думаю, що варто в першу чергу послухати Павла Палісу. Він є представником Офісу президента, відповідає за військовий напрямок і абсолютно прагматично оцінює можливості росіян. За його словами, для повної окупації Донеччини російським військовим знадобиться орієнтовно півтора роки і ресурс, який приблизно дорівнює величині теперішнього угруповання збройних сил РФ на території України.  

І, звісно, ціною здобуття квадратних кілометрів території Донецької області може стати зростаючий список російських втрат – до 400 тисяч вбитих і до 800 тисяч покалічених російських військовослужбовців. Ну така собі ціна за ту територію, контролю над якою так прагнув Путін.

І прагнув невипадково, бо саме заради повного контролю над територією Донецької області починалася так звана СВО у лютому 2022 року. Тобто плани у ворога досить амбітні. Але знову ж таки, ведення боїв у міській забудові є найбільш складним варіантом ведення бойових дій.

Зважаючи на те, що один Краматорськ за площею набагато більший, ніж Мирноград, Покровськ та ті населені пункти, які ворог спромігся окупувати, перед тим фактично зруйнувавши їх в нуль, - ця історія для ворога може значно розтягнутися в часі.

Якщо подивитися на цю історію крізь призму ресурсних можливостей, я думаю, що весняно-літня наступальна кампанія для ворога – це такий собі останній ривок і остання можливість щодо серйозних територіальних здобутків. Далі буде фізичне вихолощення ресурсних можливостей росіян, їх неспроможність масштабно атакувати і мати ті ж реактивні ракети. Тому логіка міркувань президента Володимира Зеленського в цьому комплексі очевидна.

- Нещодавно декілька великих Z-каналів почали розповсюджувати інформацію, що Збройні сили України готуються до весняного контрнаступу біля Бєлгородської області РФ, зокрема в Харківській області накопичують велику кількість військ. Чи варто довіряти такій інформації?

- Щодо наших планів – я просто не знаю, а якби і знав, то точно не став би говорити про це на широкий загал. Ми маємо розуміти: не ми цю війну розв’язали, але нам її завершувати – завершувати нашою перемогою. Перебуваючи суто в стратегічній обороні, досягти успіху, мабуть, нереально.

Військова наука пише, що оборона – це вид ведення бою, який передує контратакувальним діям. Коли це станеться, на якій ділянці фронту, яким складом сил та засобів – про це ми або не дізнаємося, або дізнаємося постфактум.

Варто звернути увагу на певне інформаційне прикриття процесів, які відбуваються нині на стику трьох областей – Донецької, Дніпропетровської та Запорізької. Як довго зберігався режим інформаційної тиші щодо тих процесів. Це спрацювало на нашу користь, бо ворог втратив доступ до Starlink.

Відповідно, оперативної інформації з тих територій, де відбуваються бойові дії, у нього не було. Російські командири на місцях брешуть, щоб прикрити свою неефективність. І поки ворог оговтався, нам вдалося повернути під контроль до 400 квадратних кілометрів територій.

- Одна з головних проблем України – нестача особового складу. Новий міністр оборони Михайло Федоров заявив, що готує зміни до мобілізації, зокрема залучення іноземців. Наскільки це може покращити ситуацію?

- Випадкових людей, які зголошуються воювати на боці України, зазвичай не буває, бо відбувається певний відбір охочих іноземців взятися до зброї. Тому ця опція може працювати. Пошук альтернативних варіантів поповнення частин та підрозділів особового складу завжди вітається. Треба віддати належне міністру оборони Федорову. Він технократ, який шукає раціональні рішення для підвищення ефективності української армії.

Якщо опція з військовослужбовцями – громадянами інших країн – буде працювати, це буде чудова новина. Але чим далі, тим більше ця війна набуває ознак війни четвертого покоління, коли замість людей дедалі частіше працюють дронові та безпілотні системи, які демонструють надзвичайний рівень ефективності.

Згадуючи пана Федорова, варто говорити про наміри використати всі наявні ресурси для того, щоб збільшити число російських втрат до позначки в 50 000 вбитих та покалічених військовослужбовців.

- Чи реально створити такі умови?

- Думаю, що поєднання інженерно-фортифікаційних споруд, мінних полів, зброї, зокрема касетних боєприпасів, ефективне використання броньованих систем – все це може призвести до масштабного зростання ворожих втрат і швидко вихолостити поступальний потенціал.

Скоріш за все, ця весняно-літня наступальна кампанія російської армії буде останнім варіантом і можливістю для ворога здобути бодай якісь квадратні кілометри української землі. Далі – стагнація і втрата можливостей.

- Разом з тим пішли чутки про нову хвилю мобілізації в Росії…

- Так, про це постійно йдеться. Але тут треба зважати на переваги та ризики. У вересні 2022 року, коли Російська Федерація проводила часткову мобілізацію, понад 1 100 000 російських громадян буквально ногами проголосували проти цього, покидаючи територію країни.

Чи може нова мобілізація призвести до бунтів? Важко прогнозувати. Російський народ досить терплячий. Але історія свідчить: російська армія програвала, коли війна ставала непопулярною серед населення. Зростання невдоволення може призвести до внутрішнього колапсу. Це не станеться завтра, але передумови симптоматичні. Російські аналітики це розуміють і доводять до керівництва ризики нової мобілізації.

- Попри переговори, Росія не йде на поступки і говорить, що може воювати скільки завгодно. Це блеф?

- Фактично, у більшості випадків йдеться саме про блеф, адже РФ часто використовує брехню та погрози для досягнення визначених політичних результатів. Зверніть увагу: щоразу, коли Росія повертається до риторики застосування ядерної компоненти, це відбувається на тлі відсутності успіхів на полі бою. Коли немає реальних досягнень, починають погрожувати тими інструментами, які формально мають у своєму розпорядженні, аби змусити опонентів до певних рішень.

Але погрожувати – не означає отримати результат. Собака, яка лає, зазвичай не кусає. Думаю, позицію російських дипломатів і вищого військово-політичного керівництва РФ варто розглядати саме крізь призму цієї народної мудрості.

РФ ніколи не наважиться діяти так, як, наприклад, зараз діють Сполучені Штати Америки: ухвалили рішення – і захопили в полон венесуельського диктатора Мадуро; ухвалили рішення – і знищили політичну та духовну верхівку Ісламської Республіки Іран. Росія лише розповідає про свої наміри та можливості, але не здійснює подібних кроків. Тому що де-факто неспроможна їх реалізувати.

Кейс із атакою на аеропорт у Гостомелі з метою захоплення Києва "за три доби" є показовим прикладом такої переоцінки власних можливостей.